НЕПЛАГІАТ
Деякі оповідки, почуті в легендарній калуській «Шашличній», згодом можна було побачити реалізованими митцями європейського чи американського «інтелектуального» кіно. Але ніхто нікого ніколи не звинувачував в плагіаті з цього приводу. Ми розуміли, що батьки чи дідусі з бабусями певних сценаристів народились в Галичині. Майбутні генії сценарного мистецтва лише чули певні оповідки за склянкою кукурудзяного віскі чи гальбою ячмінного пива. Ось приклади готових маленьких сценаріїв, почутих під час споживання пива з шашликами на вулиці Грушевського (Калініна, Словацького, Долинській).
Певний неньо був дуже заклопотаний тим, що в його сина з міцними долонями немає подружки з-поміж дівчат. Батько порадив синку власну методику зацікавлення жінок, охочих до сексу. Візьми найбільшу картоплину, запхай її в труси (маєнтаси, тепер звані плавками) та шпацируй вздовж річки альбо моря на пляжі, ніби щось чи когось шукаєш. Ввечері син доповідає батьку, відомому кобетяру, що його рецептура успіху не працює. Дівчата та жінки від нього чомусь тікають. Тато обурюється - я ж казав картоплину запхати спереду труханів, а не ззаду. Слухати батька треба уважно. Від початку й до кінця. Сказано ж у Святому Письмі: слухайся батьків, і буде добре тобі.
В маленькому галицькому селі жінки дивно полюбляли сповідуватись у місцевого ксьондза. Молодий, кенздзюравий (кучерявий), синьоокий священник шантажував жінок тим, що розкриє таємниці сповідей їхнім чоловікам. Якщо вони не погодяться на секс з кучерявим намісником Бога на землі. Про засоби контрацепції в християнському селі тоді не чули. Тому більшість дітей, що бігали вулицями, були синьоокими та кучерявими. Поки чоловіки не побили ксьондза та не пообіцяли наступного разу каструвати дуже жвавого підсвинка з хрестом на шиї.
Молодий ксьондз терміново попросив перевести його в інше село, якомога далі від міцних вуйків з дуже рішучими намірами. Прохання задовольнити, пересунувши священника з родиною на відстань понад дві сотні кілометрів. У ксьондза нарешті, після трьох доньок народився єдиний синок. Але рудий, хоча нікого рудого в християнських родинах подружжя не було. Ніколи. Власне ось так працює Божий закон бумеранга. Любіть дітей. Серед них чужих не буває. Усі діти — наші.
Пригадайте самостійно всесвітньо відомі фільми з сюжетами калуської «Шашличної».
ВІХОДОК ПІД СТОЛОМ
Коли ми мешкали на вул. Хіміків, одним з батькових товаришів був Василь. Попри малий зріст В. мав величезну грудну клітину. Тому в юні роки він служив на флоті водолазом, де й пошкодив одну барабанну перепонку. Паління ним цигарок «Верховина» перетворювалось на шоу. Коли за кілька хвилин після затяжки дим виходив не лише з носа Василя, а й з вуха.
Тато мав двох молодших сестер, одна з яких — бездітна Н. мешкала в сільській родинній хаті за 30 км від Калуша з дерев’яним віходком аж наприкінці городу. У сестри був чоловік — Павло, якого батько називав Пауль. П’яний П. іноді бив жінку. Тоді тато приїздив в село та бив Пауля. Далі сестра Н. просила батька не виховувати П., а помиритись з ним.
Одного разу, під час Різдвяних Свят, в межах чергового християнського примирення, сестра з чоловіком була запрошена до Калуша. Де вони з нашими батьками та Василем, його дружиною усю ніч святкували. Вживаючи алкоголь, звісно. В якийсь момент закушування та співів, усі не помітили зникнення П. на кілька хвилин та його наступну появу.
Вранці В. пішов на роботу, до хімзаводу. Незабаром він планував скласти іспит для підвищення розряду Тому цілком природно після зміни запросив старшого майстра П. до себе додому, на сто грамів та голубці, шинку, сальцесон, мізерію, гарячі пироги зі шкварками. Свято є святом!
Сіли за круглий стіл у вітальні, застелений святковим обрусом з вишиванкою, прикрашений різними смаколиками. Випили, закусили, повторили. Якоїсь миті П. відчув, що його ноги в нових шкарпетках потрапили в щось м’яке під столом. Засмерділо лайном. Неприємний запах був таким потужним, що перебив аромат гарячих голубців, пирогів, бульби зі смаженою цибулею.
Коли П. витягнув ноги з-під столу, усі зрозуміли, що вночі П. використав територію під столом в якості сільського віходку. В. відчув, як підвищення його розряду апаратника відсовується на невизначений, далекий термін.
Більше П. в Калуші не з’являвся, боявся випадкової зустрічі з В. Василь довго та даремно просив батька відвезти його в рідне село. Аби він міг особисто набити свинячого писка тому П. Тато відмовив товаришу, зберігши життя чоловіка сестри. Миротворець пообіцяв зробити це з П. самостійно. І зробив, батько завше тримав слово.
СУМНА ПІСНЯ
Історія ся трапилась наприкінці травня 1975 року, коли в усьому радєцкому союзі зачали пишно відзначати 30-ліття «вєлікай пабєзди». Нашим біженцям в Німеччині в цьому місці — не сміятись. За вказівкою мохобрового льоні в містах відкрили спеціальні магазини для ветеранів. Де діти енкаведистів із загородніх загонів, броньованих штабів та малої землі купували собі взяття «Саламандер», ризький бальзам, сирокопчену ковбасу, тихоокеанічні оселедці, згущене молоко й львівську розчинну каву.
Група старшокласників, 1958/59 р. н., в кількості шести осіб з калуської російської середньої школи №2 поверталась додому з виїзду «на природу». Пізно ввечері в селищі Брошнів треба було чекати три години останнього автобусу до рідного Калушу. Замість тихо сидіти, лузати насіння, хлопці вирішили пригадати, чому їх навчали на шкільних уроках початкової військової підготовки (кровожерливе НАТО мусить напасти на нас) під проводом баяніста Івана Михайловича. А саме — ходити «строєм в ногу» з голосною російською, бойовою піснею. Кому в голову раптом заскочила така ідіотська ідея, учні й досі не зізнаються. Радника-меріна Андрія Садового з його «Львов гаваріт паруцкі» в нерозумних школярів точно не було.
Хлопці не встигли проспівати навіть першого куплету про «порохом пропах», як їх почули брошнівчани. Місцеві парубки, діти та онуки повстанців з ОУН/УПА, прихопивши дошки з сусіднього паркану, накинулись на онуків визволителів. Співакам в рятівній темряві довелось тікати, бігти в бік Калуша. Усі учні, до їхнього щастя, вночі потрапили в місто. Батьки юнармійців дуже хвилювались. Попутні машини, автобуси співчутливо підбирали ніби заблукалих, самотніх, переляканих до смерті, виключно україномовних бігунів.
Ще пів століття тому учні російської школи в Калуші дізнались ЧИЯ МОВА, ТОГО І ВЛАДА. Й ніхто «не розколював суспільство». Звільнених від вивчення української мови в школі зразка 1975 року не було. Навіть серед дітей, прибулих з півночі сересере чи казахських степів. Історію невдалого концерту самодіяльних вокалістів зі школи №2 довго оповідали в «Шашличній». З вигаданими подробицями, спровокованими якісним спожитим пивом.
Початок — у блозі "В калуській "Шашличній"
Друга частина — "В Шашличній-2: про тріо мушкетерів та Івана Мостиського"
Третя частина — "Шашлична-3: втеча Зайця, кінець Кончити і меценас"
Четверта частина — "Шашлична-4: легендарний Тарік"
П'ята частина — "Шашлична-5: про Міська Мамчура, Кульберга і Мамоцьом"
Далі буде...
