Степан Процюк

Публікацій: 63

Місяцю, місяцю (роман)

Григір і Людмила Тютюнники

(уривки із роману про Григора Тютюнника)

44

Ганні самотньо і важко. Постійно хочеться плакать. Оце недавно Гриша приїздив, подарував її кофтину. Така синя, гарна. Але ж дорогуща, аж вісімдесят рублів коштує! То вона ціну ледве випитала у Гриші, бо він все:

— Мамо та носіть на здоров’я!

Така ж та кофтина гарна, темно-синя. ЇЇ би така, як вона була дівкою!

Несподівано згадала Мишка, заплакала…Мишко теж її любив і жалів. Він би купив її об’язатєльно таку одіж! Але не було звідки, не було де.  Вона ніколи не думала, що можна так забрать людину-і нема…і вже ніколи не буде. Думала, що Михайла одпустять. Хоча перед тим пропав його старший брат Павло, його розстріляли як ворога народу, а потім заарештували її батька. 

Ганні здавалося, що небо ось-ось упаде на їхній городик чи сарай. Де таке видано,  щоб забирали невинних людей – і нічого їм за це не було. Чорний воронок, який приїжджав до Шилівки, то була сама смертонька.

Вона була молодою, але пойняла, що Мишка більше у селі н е буде .

…Приснилося якось, що він протягає до неї руки , а такі ті руки великі, а такі ті руки, людоньки, чорні як земля, а такі ті його нещасні руки худі і перемучені, ніби він перед могилою просить когось у шкірянці і чорному воронку , щоб відпустили, невинного, «отамане-брате , відпусти додому, бо моя дружина та й туже за мною», а та шкірянка у воронку тільки регоче, як чорт на призьбі…  Мишко нічого не каже їй, тілько так змахнув прощально рукою, так скривився-і та шкірянка потягнула його кудись.. Не стало  Мишка…Пропав, навіки пропав …

Вона була молодою, не витримувала жити лише для сина, згодилася на приймака .Гриша  крепко не злюбив її за це, вона добре знає це.

Але йшли роки.. Зараз Гриша у Києві, пише книжки… Та все про село, про їхніх людей.. Ніколи би н е подумала, що  її син міг стати писателем…Подарував оце недавно кохту, побув два дні, не дуже що і допоміг — та й назад до Києва. Вона так захотіла її одягнуть, так захотіла. А куди ж одягнеш? Та й вона не дівчина вже. Ох, байдуже!

Таки оділа. На город. Хай  говорять, хай сміються. Її все одно. Довго на самоті одягала, приміряла, дивилася у маленьке старе дзеркальце. Так гарно. Мусить вийти на люди у синовому подарунку! Вона інакше не може.  Гордість , і сльози, радість і гострий  жаль  змішалися в один клубок.

Вийшла. Клубок і давив, і підштовхував. Хтось щось запитував, щось відповідала. Не розуміла, що робиться. Дуже почало колоти під грудниною.  Може, вона вмирає?

Пожалілася Гриші на серце .Вона не знала, чи то серце , але щось боліло. Він зблід:

— Мамо! Вам треба до лікаря! До Києва!

Возив маму Києвом на таксі. Від лікарні до лікарні. Треба було достеменно розуміти, що відбувається. Григорові час до часу здавалося, що мама помирає.

Відчував докори сумління. Подумав, чекаючи під кабінетом авторитетного кардіолога, до якого потрапив завдяки спілчанському керівництву (іноді таки вони були  йому корисними),  що часто маму звинувачував, принаймні, думками, жестами, прохолодним ставленням. Вона не дочекалася батька, бо батька не було на світі.

Двері відкрилися. Григорій кинувся до лікаря:

— Германе Мойсейовичу, що скажете?

Лікар взяв Григора під руку, дещо відвівши у сторону.

— Товариш Григорий, серце вашей матери может ешё покрепьче Вашего!

— Але ж мама скаржиться на біль !

Лікар на хвилину задумався.

— Ну... возможно, это психосоматика. Или банально хочет Вашего внимания.

— Що таке психосоматика , Германе Мойсейовичу?- схвильовано перепитав

— Ну… Это относительно новое понятие для нас.. Это когда больному кажется, что его болит, например, печень или серце.

— А як це можливо?

— Долго обьяснять, товариш Григорий… Но в человек а возможно всё!

Герман Мойсейович не міг довго розмовляти . Він направду був потрібен багатьом .Це підсилювало довіру до його слів. Григорій та і не зрозумів, що таке психосоматика –і подумав, що мати його обманювали.

Якось грубувато сказав:

— Поїхали, мамо. Я дарма хвилювався. Лікар каже, що ви здорові.

На материне лице набігла розпачлива тінь. ЇЇ лякав Київ своїми розмірами .Хотілося заховатися десь і не показувати очей .ЇЇ все здавалося, що син покине її тут. Була одна надія на лікаря-казали, що він дуже хороший. А тепер…

Сльози заливали Ганнине лице. Григір лютився .Він повірив лікареві, а той похапцем забув розтлумачити, що психосоматичні болі можуть бути дошкульніші від  будь-якого іншого болю. І найважливіше: людина не розрізняє їх…

Перша частина роману за посиланням.

Друга частина роману за посиланням.

Третя частина роману за посиланням.

Четверта частина роману за посиланням.

П'ята частина роману за посиланням.

Шоста частина роману за посиланням.

Сьома частина роману за посиланням.