Письменник Степан Процюк завершив свій новий роман, з яким мають нагоду знайомитися читачі "Вікон" XVIII
Федір часто думав про Александра Фадєєва. Кажуть, що той Сашко народився у крихітному містечку — і вже із чотирьох літ складав казки для сестрички… Можна лише, здригнувшись, уявити, що відбувалося із душею цієї людини надалі, коли вона дряпалася на вершечки….
Але якби, десь на дні, не залишалося щось від того хлопчика, що складав казки для сестрички, щось, заховане навіть від себе, без чого жити вже було зовсім неможливо, бо давно зникла будь-яка радість, то не витримав би давно. Єдиною радістю часто лишалося збурення мізків після першого гранчака, выпьем за Родину, випьем за Сталина, выпьем и снова нальём!
Потім Фадєєв напивався до нерухомості і суцільної втрати мізків, віднаходячи таким способом трішки забуття від кожноденного мороку;
давно зникла любов, навіть бажання ділити шлюбне ложе з дружиною чи з кимось іншим; бо те бажання перекривала така чорна безпросвітність, як його недописаний роман «Чорна металургія», із яким він заплутався до крайньої межі відчаю, бо він не бачить своїх героїв у житті; він вже брехав у «Молодій гвардії», але навіть те мусив переробляти –і його вже не тішили ні великі наклади роману, ні нечувана фальшива похвальба його опереткових пафосних молодогвардійців, не тішили, бо він не мав жодного друга серед літераторів, у кращому разі, мав лакеїв, що професійно займалися лизоблюдством і лизодупством, а ті лакеї не розгромлять «Чорної металургії», але він навіть агітки вже не в силі написати, боже великий, вперше звертався до Господа;
роману чекає сам Георгій Максиміліанович Маленков, який і замовляв виконання, сам, так би мовити, побуквенний розпис; роману із рук радянського літературного напівбога чекає дрібна агітаційна челядь, ці плебейські кухарчині діти, щоб вголос хвалити, а , потім, п′яними, на кухнях і у спальнях, шкіритися, що він виписався; а може дійсно разом із зниканням любові, бо, як казав Блок, революція потеряла музыку, він виписався;
та справді виписався — він уже не письменник, нехай суперечливий, а викручене прачкою дрантя, старе спите луб′я, яке годиться вже не для романів, а для підспівки у хороводах смерті, для плавання у каналізації життя;
давно зник спокій, навіть дрібка спокою, кожен день він чує те, до чого прикладався сам; він має дані, що по всьому СРСР відловлювали солдат-калік, безруких героїв, безногих мучеників, тих, яких покинув розум від побаченого і від жіночої зради, вивозили їх у прекрасні поля — деколи ще влаштовували там бенкет, частіше ні, бо післявоєнній країні треба на всьому економити, і там лунали короткі автоматні черги, все до останнього живого і останнього патрона громив вогонь, був наказ — живих не залишати — славься, держава стального Иосифа, славься, советский народ!;
давно зникла впевненість у своєму літературному хисті, бо і «Последний из удеге» фактично провалився, и «Чёрная металургия» стала жахом. Він не міг писати, не міг безконечно брехати — тобто, неправда — він міг безконечно брехати — але слова у його романах жили за якимись іншими законами, ніж його підленька душонка – словам у його романах було насрати на генеральну лінію партії – також їм було насрати навіть на великого Сталіна, який спитав Фадєєва після успіху «Молодой гвардии»…
— Вы кто?
— Я писатель Фадеев , товарищ Сталин!
— Вы не писатель, вы говно, Фадеев!
— Почему так, товарищ Сталин? –він вже не чув під собою ні шикарної паркетної підлоги у сталінському кабінеті, ні високої стелі із якимись грандіозними ліпнинами.
— Потому, что у своём романе вы ниг-де не отобразили, ни-ка-ким образом не прочувствовали руководящей роли Коммунистической партии над комсомольскими ячейками!
— Но, товарищ Сталин… Они же..
— Что они же? Как вы смеете отрицать руководящую роль коммунистической партии у победе над фашизмом?! Как вы после этого можете руководить союзом писателей?
Фадєєв від переляку впав на коліна і поповз до чобіт вождя.
— Подымитесь! — гидливо скривився Сталін. — Надо менше пить! Все мозги пропьёте!
— Товариш Сталин! Клянусь, что больше ни грамма….
— Это правильно, а то вообще выгоним из партии! Думаете, не знаю о ваших недельных попойках у 1943?
Жах ще раз кинув Фадєєва на паркет. Підповзав до сталінської руки.
— Да бросьте вы попрошайничество! — відсмикував руку вождь, щоб ще більше розтоптати психіку цього нікчемного письмакевича.
— Да я готов, товар…
— Надо переписати роман! Он, к сожалению, стал слишком читаемым, чтобы его запретить!
Що ж він там має переписувати? Він і так з усіх сил намагався втрапити поміж брехнею і правдою, між вагітністю і безпліддям, між оптимізмом і суїцидом… Що ще від нього хоче цей триклятий сухорукий параноїк?!
— Но, товариш Сталин, я не …
На нього дивилися замежово холодні очі. Відчув, що зараз горлом піде кров.
— Да, конечно, товариш Сталин! Вы правы! Большое спасибо!
— Идитэ, товариш Фадэев. И хорошо подумайте.
Треба було знову топтати усю свою правду. Навіть усю свою правду помірними дозами. Треба було переписувати роман або пустити собі кулю в лоб.
Він ще хотів жити. Ще хотів трохи потрахати симпатичних жінок і випити ще трохи водки.
Водка була, особливо останніми роками, навіть приємніша від траху. Там ще треба щось говорити, навіть журитися, чи встане член. Або чи не буде занадто в′ялим. А деколи він міг поникнути просто посередині траху. Деякі способи, щоб він піднявся, були, але…
З водкою було набагато простіше. Її не треба ні обнімати, ні цілувати. Вона не може ляпнути якоїсь дурниці. Не вимагає грошей і одруження із собою. Та й без її вимагань він назавжди заручений із водкою. Тим вона і відрізняється від жінки, що її більше хочеться бути вірним.
Фадєєв по-молодецьки і по-мученицьки посміхнувся. Він не мав поняття, як переробляти той роман, який полюбили радянські читачі .Та вони ж зненавидять його! Це буде, блядь, фальшива копія!. Друг усіх фізкультурників ні бельмеса не розуміється у літературі! Але який вихід? Спершу подумав переконувати генералісимуса.
Але потім відкинув цю ідею. Та ж його можуть застрелити того ж дня! Там може бути будь-що! А він хоче ще трохи жити. Хоче ще трохи водки і жінок. Хоче писати романи. Бо інакше його блядське життя нічого не варте.
Може не переробляти? Може, великий вождь забуде про роман якогось нікчемного письмакевича? І все буде котитися так, як воно котилося до того? З підскоками і виїбонами, з маханнями і підмахуваннями…
Ні, не забуде. Не забуде. Він, здається, не забуває ніколи і нічого. Якщо не будеш переробляти, Сашок, колись вночі, у найнесподіванішу хвилю просто пролунає дзвінок у двері . Покажуть посвідчення і скажуть збиратися із речами.
Яких жах.. але… він хоче жити… хоче писати… він ще не… Словом, він вирішив!
Щоб ненароком не зіпсували життя, він зробить усе, що від нього вимагається. Ще не знає, як, але знає , що так.
Але саме виконання дуже пригнічувало. Якось навіть ґвалтувало його спите і скурвлене серце. Значить, те серце ще щось відчуває.
Спершу треба було переписати сцени відступу Красной армії. Вождю не сподобався реалістичний опис. Був панічний відступ від Краснодону, була втеча , багато смертей і поранень – і страх, страх, страх. Але вождю це не сподобалося. Значить… Значить цього не було.
Трохи втратить на правді.. На енергії письма… Але то тонкі матерії.. У них ніхто і нічого не розуміє… він відчуває їх, але життя і водки хочеться більше, ніж манії правдошукацтва.
Він позмінює деякі речення. Тільки окремі речення. Ні...не дуже чітко… Товаришу Сталіну може не сподобатися. А вдруге він вже не буде таким лояльним.
Треба писати так, щоб наверняка. Воно може бути не дуже правдиво, слишком пафосно .Але про це йому ніхто не скаже, якщо переробка сподобається вождю. Він же ж не хоче, щоб через якийсь час — а це завжди несподівано! — Жданов або хтось подібний сказав:
— Бацила буржуазного декадансу проникла навіть у твори, здавалося би, патріотичних радянських письменників. Наприклад, у романі Алєксандра Фадєєва «Молода гвардія» зображено панічний відступ нашої героїчної армії, нагромаджено сцени так званих жахіть війни. Так званий письменник по-пацифістськи заломлює руки, у молільному ритуалі оплакуючи і вихвалюючи пораженство! Його військові частини у романі нібито ізольовані від великої військової стратегії побиття і вигнання фашистської нечисті із нашої землі! Якби не колишні заслуги товариша Фадєєва, можна би було подумати, що він оспівує проклятих радянським народом покидьків-власівців!
— У так званому романі комсомольці борються із фашизмом. Але ніде не зображено героїчних комуністів, керівної і спрямовуючої ролі КПРС. Таке враження, що ці комсомольці є окремою сектою, звихнутою на мазохістичних ритуалах, сектою, яка не вірить у провідну роль партії і намагається відчайдушно протистояти ворогу, міць і силу якого Фадєєв запопадливо перебільшує, очорнюючи правду Великої Вітчизняної війни і радянського способу життя.
— Такому роману не місце у духовному житті нашої країни, яка успішно заліковує наслідки війни! Такий роман у якомусь оскаженілому екстазі оспівує куркульську сектантську відрубність молоді від великого комуністичного шляху, на чолі якого є Партія! Такий роман тихо намагається протягнути у наші лави героїв-переможців до краю отруйну бацилу пораженства! Зобразити концепцію випадковості нашої великої перемоги! Такому роману єдине місце — на задвірках, а ще краще - на смітнику, де, зрештою, опиняється вся не лише імперіалістична наволоч, але і всі занепадницькі попутники, як-от товариш Фадєєв!
— Славься, держава стального Иосифа! Ура, товариші!
Федір згадав, що 13 травня, але 1933-ого, застрелився Хвильовий. Значить, 13 травня є гідним днем для зведення рахунків.
Фадєєв, на своїй дачі, у Передєлкіно, згадав, як маленьким розказував світлі казки сестричці…
Його діяльність, як письменника, втратила всякий сенс. Він не сприймає лисого Микити, а Хрущов – його. І звідусіль критикують, гноблять, принижують. Вже нічого не поправиш.Він теж має на руках кров. Він багато винен і багато винних перед ним. Він заливав себе водкою, але жлуктити її вже несила.
Біль у грудях, дикий післяперепійний сум кинув ним на долівку. Лише зброя, наперед заготовлена, спрацювала безвідмовно.
Фадєєва поховали на Новодівочому кладовищі, біля могили матері.
Перша частина роману за посиланням.
Друга частина роману за посиланням.
Третя частина роману за посиланням.
Четверта частина роману за посиланням.
П'ята частина роману за посиланням.
Шоста частина роману за посиланням.
Сьома частина роману за посиланням.
Восьма частина роману за посиланням.
Дев'ята частина роману за посиланням.
Десята частина роману за посиланням.
Одинадцята частина роману за посиланням.
Дванадцята частина роману за посиланням.
Тринадцята частина роману за посиланням.
Чотирнадцята частина роману за посиланням.
П'ятнадцята частина роману за посиланням.
Шістнадцята частина роману за посиланням.
Сімнадцята частина роману за посиланням.
