Степан Процюк

Публікацій: 50

Пальці поміж піском (роман)

Степан Процюк готує роман "Пальці поміж піском" до друку

XX

Згадав їхню Третю Зустріч. Краще би її не було. Те ж саме її тіло, все таке ж, або майже таке, як вперше — і разом з тим…

— Я тобі казала, що не…

— Та не журися, Ксянко, все буде…

— Ти не думай, що я не…

— Ми все переборемо…

Голі, аж посірілі, вовтузилися на білих простирадлах. Оксана лежала головою донизу. Вона майже не рухалася, неприродньо застигнувши.

Краєчком ока він помітив чи то нервового, чи то занадто ретельного павука, який до самозабуття снував свою павутину у верхньому лівому кутку кімнати. Хтось і колись казав йому, що павуки обсновують будинки для щастя.

— Може би ще…

— Не думаю, що це потрібно…

— Але ж перев…

— Не роби так!

Часто при їхніх любощах йому несподівано розв’язувався язик. Він описував її тіло, мовби цим спонтанним ритуалом хотів оберегти їх, відганяючи морок світової тиші, розсіюючи дихання смерті. Слова солодко зігрівали, певним чином заспокоюючи химерну тривогу.

Федір, до речі, достеменно ніколи не знав, як Оксана сприймає його закохане хлоп′яче белькотіння. Може, терпить або не звертає увагу. Може, не чує. У будь-якому разі таких  розмов вона  не підтримувала.

А тоді йому вперше не хотілося говорити. Обереги-слова кудись порозліталися зіщуленими голуб’ятами.

…Десь лунає молодий сміх і до кімнати забігає мама. Вона із розпростертими руками обіймає Федька і обціловує його похололі від довгого хвилювання щічки:

— Ох, ти ж мій їжачок! Ти моя радість!..

Зловісна тиша світу заповнювала кімнатний квадратик тривогою. Тиша наростала, як невблаганно наростають сутінки. Тиша ставала їхньою ніччю.

Він подумав, що вона просто не витримує його погляду.

Оксана зіщулилася і так завмирала, що ставало майже неможливим продовження любощів. Бувають такі енергії, які, осипаючись, як штукатурка, перероджуються і звиродніють…

…диким нічним полем бродив різник із закривавленою сокирою. Позаду охоронці колуна тримали смолоскипи. Полум′я вихоплювало перекривлені судомою примари любові, які добивав різник. Колись ці привиди були наповнені життєствердністю сонця. Були сонечками, які вірили у щастя. Вони опинилися на цьому  Дикому Полі, виючи, як перевертні-вовколюди. Втративши свій весняний цвіт,  літній розквіт і навіть підтруєну красу осіннього занепаду, вони тікали сюди, до таких же цвітозагублених, до моторошної вроди вішальників власного кохання…

Ніяк не міг повірити, що це вони. Та ж не було найрідніших від них! Та не було йому ближчої жінки, як Оксана! Та він її будував, лікував, був для неї ціцероном та гіпократом!

Після цих слів всередині хтось запалив полум′я у його чи то животі, чи грудях. Але не в серці. Той Хтось добре знав, що він робить. Хтось був чудовим асенізатором світла. Він загасив вже не одну стотисячну когорту тих, що втрачали і опиралися. Прагматичний Хтось підкрутив силу так званої ватри.

Але вона розгоралася повільно. Те, що мали спалити і кремувати, дуже хотіло жити.

— Ксяночко, найдорожча, що з тобою?

— Я так не можу більше…

— А як?

— Інакше…

Він не вірив у те, що відбувалося. Але Хтось мав у своєму розпорядженні не лише сірники, але і добротну селянську сокиру.

— А що би ти хотіла?

— Чесно?

— Так.

— Нам треба розійтися, Федоре…

— Надовго? — пробував жартувати.

— Назавжди.

Сокира Хтося почала допомагати сірникам.

— Чому? — по-мученицьки запитував він.

— Бо так треба, — по-мученицьки відповідала вона.

— А як же ми? наша любов? «Для женщины пришлого нет// разлюбила и стала чужой»? — почало наростати якесь скаженство.

— Та що ти, як баба, Федоре, все про любов та й про любов!? — ляпас можна було би перетерпіти легше, ніж її вереск.

…раптом шалено захотілося вдарити її кулаком у лице! А потім кілька разів смачно плюнути! Вигукувати біля її скоцюрбленого тіла найтемнішу лайку!

А потім облишити її  налякане тіло, яке було колись коханим — і впасти ниць, ще чогось очікуючи, якогось дива… але дива відродження вже ніколи не трапиться…

А потім підвестися і вистрелити собі у рот — щоб запевно!!! швидко!!! без думок!!! без жалю!!! — із подарованого колись Тестем іменного пістолета…

Але насправді криваві м′ячики розмови далі перекидалися із жіночих до чоловічих рук, і навпаки.

— Слухай, ти що здуріла?

— Це ти здурів! Випусти мене звідси! Отпусти меня, сказала! Понимаешь или нет?! — несподівано перейшла Оксана на російську.

Від несподіванки Федір остовпів. Вона вперше заговорила з ним російською.

Він міг би вдарити її. Міг би використати всі свої можливості, щоб не відпустити її від себе. Бо як тоді жити? Навіщо? Але врешті з язика зірвалося інше:

— Прошу тебе, Оксано, не йди! Ти ж мене любиш?

— Ні.

— Що ні? — остовпіло мугикнув.

— Не люблю.

— Кого?

— Я тебя не люблю! И никогда по-настоящему не любила! Никогда!

— Так почему же ты … — від невтямки, машинально переходив на російську

— Потому что тогда не было другого выхода! А я не знала, що ты такий слизняк! — нетямилася і брехала Оксана. — Выпусти меня, слышь!

Федір відчинив двері, ритуально прошептавши:

— Бережи себе!

Вона не відповіла, вужиною вислизнувши з-під його руки.

Весь їхній  виплеканий світ, зітканих із тоненьких золотистих ниток, з’єднаних вигадливими кровоносними судинами від його та її серця, зникав, востаннє благально  махаючи чоловічою та жіночою рукою.

Навіть ретельний павук десь щез разом із своєю павутиною. А може вони  його просто не бачили від напруження. 

Раптом відчув таку пустку, що мусив кілька хвилин дубасити кулаками об стіл. Болю не було. Бачив лише кров на своїх руках і кров на чужому столі.

Їхня любов летіла до якогось велетенського кратера, де все, ще не дотоплене водою і недорізане залізом, нищив вогонь.

…..

Знову ростуть польові квіти і папороть. Знову проливається перша волога  юнаків і наливаються соками тіла юнок. А перепалене колишніми  коханцями почуття не зшити ні білими, ані чарівними нитками. Не має природа  такої речовини, що відновлює попіл.

На тих полях хоровод мавок, що може залоскотати і замордувати цнотливого юнака, деколи весело співає поминальну наївним людям, які не вміють любити, але вимагають любові до власних персон.

Мавки, навіть головна лісівниця, не мають до людей ні співчуття, ні презирства. Русалки також не мають ненависті навіть до тих, кого залюблюють до смерті. Нема ненависті, нема любові, хіба що дещиця прохолодної цікавості навіть у потерчат, попри їхній вічний голод із шлунком без вікон і дверей.

Тільки маковими поля кохання, де дивними кольорами і відтінками розцвітала пристрасть, ночами бродять привиди, начебто подібні до колишніх почуттів. Насправді це лише оболонки, які вже не вирятує навіть споруджений серед макового поля  велетенський апарат для гемодіалізу. 

Прекрасна квітка, яку хтось вручає нам посередині нашого гнилуватого психічного життя і фізичної рутини, не витримує таких схрещень.

Поволі у закоханих рисах, де ми раніше бачили — всевелику, всеблагу і всемогутню! — надію на щастя, проступають, спершу ще зніяковіло і несміливо, обриси чорта чи демониці. Той, хто наближався до Вчителя, стає зненавидженим цапом. Та, яку благоговолили, як Велику Матір, перетворюється на зношену курку.

Ми переживаємо біль змішаних почуттів, цього моторошного маятника, що перепалює всю ніжність. А на обрії, ще майже невидимо і ледь чутно, появляються водевільні актори  філістерської нудьги, оселяючись у наших душах.

І ніхто — чуєте? — уже майже ніхто, і ніде — бачите? — переважно уже ніде, і ніколи — розумієте? — бо виняток — це є лише збочення із правил, не поверне нам великого дару, який ми допіру процвиндрили і порозтринькували.

Але  ніхто, ніде і ніколи не стерпить порожнечі — і знову ростуть польові квіти і папороть…

Перша частина роману за посиланням.

Друга частина роману за посиланням.

Третя частина роману за посиланням.

Четверта частина роману за посиланням.

П'ята частина роману за посиланням.

Шоста частина роману за посиланням.

Сьома частина роману за посиланням.

Восьма частина роману за посиланням.

Дев'ята частина роману за посиланням.

Десята частина роману за посиланням.

Одинадцята частина роману за посиланням.

Дванадцята частина роману за посиланням.

Тринадцята частина роману за посиланням.

Чотирнадцята частина роману за посиланням.

П'ятнадцята частина роману за посиланням.

Шістнадцята частина роману за посиланням.

Сімнадцята частина роману за посиланням.

Вісімнадцята частина роману за посиланням.

Дев'ятнадцята частина роману за посиланням.